Монумент Петру І

З поновленням музею історії Полтавської битви район Шведської Могили перетворюється на туристичний об’єкт. 23 вересня 1950 року перед фасадом закладу відкрито монумент Петру І. Бронзова скульптура царя була створена до 75-річчя заснування Петровського Полтавського кадетського корпусу (1915 рік) естонським скульптором А. Адамсоном. Із розформуванням корпусу 1919 року передана до фондів Центрального Пролетарського музею Полтавщини (нині Полтавський краєзнавчий музей імені В.Кричевського). Петро І зображений у мундирі офіцера Преображенського полку. Висота скульптури 2,04 м. П’єдестал виготовлений із чорного лабрадориту (автор Д. Вероцький).

IMG_20200731_092008

Сампсоніївська церква

Невдовзі після Полтавської битви, в ознакування перемоги, Петро І видав наказ про спорудження на полі Полтавської битви Петропавлівського монастиря з нижньою церквою на честь Сампсона Прочанолюбця (оскільки битва відбулася 27 червня, в день преподобного Сампсона). Незважаючи на наказ Петра І про невідкладність будівництва монастиря та монумента, а також виділення коштів на будівництво, справа просувалася дуже повільно.

В 1840 році, за ініціативи генерал-губернатора графа Строганова, провели конкурс проєктів на будівництво церкви. Із представлених проєктів перевагу віддали проєкту ахітектора Ж.-Ж. (Йосипа Івановича) Шарлеманя (1782 - 1861). Фундамент церкви заклали 27 червня 1852 року. ЇЇ будівництво, велося під керівництвом місцевого архітектора Хорунжеко, закінчилося в 1856 році.

Сампсоніївська церква, зведена за зразком старослов’янських візантійських храмів, була невеликою, цегляною, прямокутною у плані, з п’ятьма главами (центральною банею та чотирма маленькими декоративними главками на кутах), простої архітектури.

Наприкінці ХІХ століття в Полтаві було створено окрему комісію, яка визнала необхідним розширити Сампсоніївську церкву. 1890 року архітектор М. Ніконов виконав проєкт реконструкції храму. Роботи розпочали під наглядом губернського архітектора І. Неймана. Усі чотири стіни, крім кутів, було розібрано і перероблено на напівкруглі склепіння (арки), які з’єднували середню частину з боковими прибудовами, внаслідок чого оновлена церква набула форми хреста. Зовні цоколь обличкували гранітними плитами. Із західного боку прибудували великий ґанок на стовпах. Підлога в храмі виконана із різнокольорових плиток. Дубовий різьблений іконостас створений за проектом М. Ніконова в московській майстерні Астаф’єва, ікони написані в майстерні художника Малишева. Розписи стін та куполів виконав маляр Малашечкін. Наприкінці вересня 1895 року роботи з реконструкції храму були завершені, і 1 жовтня 1895 року його заново освятили.

Під час підготовки до 200-річного ювілею Полтавської битви Сампсоніївська церква зазнала нових змін. За проектом полтавського єпархіального архітектора С. Носова із західного боку до неї була добудована вхідна частина із дзвіницею. Під час останньої реконструкції суттєво змінився не тільки екстер’єр, але й інтер’єр приміщення. Стіни, склепіння стелі та внутрішні поверхні центрального барабану бані було вкрито суцільним шаром високохудожніх декоративно-рослинних та сюжетних розписів, виконаних у стилі В. Васнецова. Дерев’яний іконостас замінено на мармуровий, одноярусний. Його колони виготовлені з оніксу та прикрашені нефритовими кільцями. Смуга карнизного завершення декорована візантійською мозаїкою. Після останньої реконструкції всередині праворуч та ліворуч на стінах нартексу  встановлено мармурові дошки з написами, на яких зазначено, що проєкт іконостасу та розпису храму виконав художник О. Сокіл, а мармурові роботи Е. Менціоне.

Художньо-образні характеристики розписів та іконостасу Сампсоніївського храму дають всі підстави класифікувати їх як унікальний високохудожній зразок храмового монументального мистецтва.

Церква була діючою до 1930 року (із 1925 року УАПЦ). Після припинення в ній богослужінь розібрали надбрамну дзвіницю. У роки нацистської окупації Полтави церкву знову відкрили, але вже  1949 року її зняли з реєстрації. Приміщення передали музею «для влаштування панорами Полтавської битви», але тривалий час тут розташовувався склад управління кінофікації. На початку 90-х років ХХ століття Сампсоніївську церкву повернули православній громаді.

sampson_church_1

Братська могила воїнів московської армії

Першою пам’яткою історичного поля є братська могила воїнів московської армії (1709 рік). 28 червня за наказом Петра І відбулося поховання загиблих солдатів та офіцерів. Після панахиди цар власноручно встановив над могильним пагорбом дерев’яний хрест.

Перша, нереалізована спроба меморіалізації поховання була здійснена у сторічний ювілей битви. 1809 року був оголошений конкурс на розроблення проєкту пам’ятника, в якому взяли участь архітектори Д. Кваренгі, Л. Руска, П. П’ятницький та В. Стасов. Кращим визнали проєкт В. Стасова, який використав ідею губернського архітектора М.Амвросимова – спорудження  пам’ятника-мавзолею над братською могилою.  За цю роботу В.Стасов отримав звання академіка. Але в умовах війни з Наполеоном через брак коштів цей проект не був реалізований.

Пам’ятка реконструювалася у 1828 і 1856 роках. Проте наймасштабніші роботи були проведені 1894 року. За проектом та під наглядом архітектора М. Ніконова у Петербурзькій майстерні А. Баринова був виготовлений гранітний хрест, перевезений до Полтави та змонтований на братській могилі. Фінансування робіт здійснювалося з капіталу Й.Судієнка, таємного радника, який у 1810 році заповів 100 тисяч карбованців на благоустрій місцевості Шведська Могила.

Через низьку якість будівельних робіт курган дуже швидко почав осідати, тому напередодні 200-річчя Полтавської битви пам’ятник знову реконструювали. В основі кургану спорудили мурований склеп, який став своєрідним фундаментом для завершення насипу. В склепі облаштували церкву святих  Петра і Павла, де на стінах були встановлені мармурові дошки із переліком полків, які брали участь у баталії, їх прапори та інші історичні реліквії. Розписи були виконані під керівництвом єпархіального художника А. Сокола. 3 вересня 1907 року каплицю святих Петра і Павла освятили.

У 30-х роках ХХ століття у склепі братської могили розташовувався склад паливно-мастильних матеріалів науково-дослідного інституту свинарства. Через нецільове використання приміщення було втрачено настінні розписи, вівтар, порушена гідроізоляція,  гранітний хрест тріснув біля підніжжя і почорнів від кіптяви після пожежі в склепній частині пам’ятки. Частково курган відреставрували 1959 року. Капітальна реставрація об’єкта була проведена до 300-річчя Полтавської битви у 2009 році  на кошти ТОВ «ФАКТОР КАПІТАЛ».

Курган на могилі має вигляд зрізаного конуса висотою 6,4 м. На ньому встановлений пам’ятник у вигляді  восьмигранного хреста  із світло-сірого граніту висотою 7,5 метра. Хрест спирається на гранітну піраміду,  на західній грані якої  викарбуваний первинний напис: «Воїни благочестиві, за благочестя кров’ю увінчані, літа від народження Бога Слова, 1709, червня 27 дня». На східному боці піраміди – напис: «Захоронені: бригадир Феленгейм, полковники: Нечаєв і Лов, підполковник Козлов, майори: Кропотов, Ернст і Гельд, обер-офіцерів сорок п’ять, капралів і рядових тисяча двісті дев’яносто три, всього поховано 1345 осіб». До пам’ятника можна піднятися гранітними сходами. Це єдине впорядковане захоронення воїнів на полі Полтавської битви.

russian_soldiers_6
IMG_20200728_123351

Другий укріплений табір московської армії

Напередодні баталії московська армія передислокувалася в район с. Яківці, де 25 червня 1709 року був збудований другий укріплений табір. Він являв собою П-подібну за плануванням оборонну систему, яка складалася із сімнадцяти фортифікаційних елементів: двох бастіонів, двох напівбастіонів та тринадцяти реданів, з’єднаних між собою земляними валами заввишки близько 3 м. Вали були оточені ровами глибиною до 2,5 метрів. Другий укріплений табір відіграв важливу роль у концентрації всієї московської армії напередодні Полтавської битви і був для неї вигідним пунктом переходу від оборони до наступу 27 червня 1709 року.

Протягом 1853–1854 років силами кадетів Петровського Полтавського кадетського корпусу під керівництвом офіцера, викладача математики І.Коллерта була відновлена частина другого укріпленого табору. На цій же території з 80-х років ХІХ століття знаходився літній спортивний табір кадетів, землю для якого придбав Полтавський єпископ Ілларіон. Очевидно, завдяки цьому місце пам’ятки не зазнало руйнування від польових робіт.  У перші роки радянської влади на цій території розташовувався концентраційний табір для так званого «буржуазного елементу».

Під час Полтавської битви Петро І перебував у другому укріпленому таборі московської армії. 1973 року на місці командного пункту царя  встановили пам’ятний знак  (архітектор П. Гумич) у вигляді кам’яної брили шириною 3,15 м, висотою 0,74 м.

DSCN2366
DCIM100MEDIADJI_0091.JPG
DCIM100MEDIADJI_0064.JPG
DCIM100MEDIADJI_0074.JPG

Монумент Слави

Картографічні та історичні джерела свідчать, що на початку ХVІІІ століття поблизу Круглої площі Полтави проходив захисний вал фортеці з єдиними на той час в’їзними воротами до передмістя. Саме навпроти них навесні 1709 року було збудоване шведське фортифікаційне укріплення «Еллербург» з метою блокування виїзду з міста. До забудови початку ХІХ століття полтавці випасали тут домашню худобу.

Пам’ятник відкритий 1811 року. Є центром восьмипроменевої містобудівної композиції і утворює разом із забудовою Круглої площі ансамбль доби класицизму (ампір), аналогів якому немає в Україні. За мистецькою цінністю ансамбль належить до містобудівних шедеврів світового рівня, як-то площа Святого Петра у Римі, площа Росіу в Лісабоні, Вандомська площа в Парижі та інші.

Автори проєкту: губернський архітектор М. Амвросимов, професор Академії мистецтв Тома де Томон, скульптор Ф. Щедрін, консультації Ф. Гордєєва, Г. Угрюмова, І. Мартоса. Будівництвом керував М. Амвросимов. Творці монумента, ґрунтуючись на принципах античної архітектури, використали давньоримську традицію й атрибутику, уникнувши імперської символіки.

Дворівневий п’єдестал, виконаний з місцевого граніту, тримає стилізовану під ствол гармати чавунну колону тосканського ордера. Верхня частина колони увінчана бронзовим з позолотою орлом, у кігтях якого блискавки, а в дзьобі – лавровий вінок. Уздовж ствольної поверхні колони в місцях з’єднання трьох частин – бронзові прикраси у вигляді пальмового та дубового листя, вінків та фасцій. Кубічна основа колони Амвросимова з північної та південної сторони містить високомистецькі бронзові горельєфи у вигляді римського військового спорядження. Західна і східна частини гранітного куба в обрамленні змія, що тримає себе за хвіст, містить написи: «окончен в 1809 году» та «июня 27-го 1709 года». Верхня частину п’єдесталу прикрашена чавунною огорожею у вигляді мечів, спрямованих донизу, а нижня частина містить 18 гармат, вмонтованих в основу п’єдесталу. Загальна висота монумента – 16, 61 м, висота колони – 10,35 м, висота орла – 2,11 м, розмах крил – близько 3 м.

Нині навколо пам’яток Полтавської битви, встановлених за часів імперії, розгортаються «війни пам’ятей» та «війни пам’ятників», учасники дискусій займають позиції від поміркованих до вкрай радикальних. У цивілізованих країнах зберігають свою культурну спадщину. Навіть складні сторінки історії мають слугувати уроком для прийдешніх поколінь. Об’єкт є пам’яткою монументального мистецтва національного значення (Постанова Кабінету Міністрів України від 3.09.2009 р. №928 «Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України», охоронний номер 160010-Н).

DSCN1971
DSCN1996

Пам’ятник на місці відпочинку Петра І після Полтавської битви

У 1802 році колишній центр Полтавського козацького полку набув статусу губерніального міста, що засвідчило важливе ідеологічне значення для російської імперії події 1709 року. Поступово місто перетворилося на своєрідний пам’ятник Полтавській битві.

У 1817 році до приїзду в Полтаву імператора Олександра І на території колишньої фортеці був встановлений простий цегляний обеліск на місці будинку козака Г. Магденка. Підґрунтям для встановлення пам’ятника більше ніж через століття після історичної події були або народні, або спеціально вигадані на той час легенди про те, що тут квартирував комендант Полтавської фортеці полковник Олексій Келін і зупинявся цар Петро І після Полтавської битви (достеменно ці факти джерелами не підтверджуються).

Новий пам’ятник взамін старого встановили 1849 року до 140-річчя Полтавської битви. Його авторами були відомі на той час петербурзькі митці - архітектор О.Брюллов і художник І.Гамбургер. Автори використали традиційну античну військову символіку. Пам’ятник має зображення двоголового орла – символу російської імперії – та горельєф лева, який спить.

Імперія творила «героїчний полтавський міф» з метою формування своєї ідеології, знищуючи історичну пам'ять українців. Пам’ятка слугує нагадуванням про сфальсифіковану історію Полтавської битви. Разом із тим є своєрідним орієнтиром меж Полтавської фортеці початку ХVІІІ століття, неподалік від цього місця знаходилися Курилівські ворота, від яких починався шлях на Харків.

Входить до складу Комплексу пам’яток «Поле Полтавської битви» (Постанова КМУ від 3.09.2009р. №928 «Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України», охоронний номер 160009-Н). Є пам’яткою історії та монументального мистецтва.

Пам’ятник захисникам фортеці Полтава та коменданту О.С. Келіну

Встановлений у дні відзначення 200-річчя Полтавської битви 26 червня 1909 року на місці Мазурівського горнверку колишньої Полтавської фортеці. Автори проєкту відомі митці – О. Більдерлінг та  А. Обер. Пам’ятник являє собою композицію куба і прямокутної призми, складених із окремих блоків граніту на основу з гранітних уступів. На п’єдесталі з фасадної сторони встановлена фігура бронзового лева, а з трьох інших сторін розміщені природні глиби граніту. Вгорі над левом – герб губернської Полтави. В автентичному варіанті пам’ятника обеліск увінчувала бронзова фігура двоголового орла, якого демонтували 1921 року. Підставою для визначення місця пам’ятника послужили картографічні джерела початку ХVІІІ століття та  «Щоденник бойових дій Полтавської битви» літератора Петра Крьокшина, який у 40-х роках ХVІІІ століття створив героїчну епопею про оборону Полтави московським гарнізоном. Бронзова дошка з меморіальним написом інформує про так звану тримісячну  героїчну оборону Полтави. Зазначено також, що  21-22 червня «останні жорстокі штурми відбиті доблесними полтавцями». Лист О.Келіна до О.Меншикова від 21 червня 1709 року і щоденник шведського фенрика Р.Петре спростовують це. Історичні джерела також свідчать, що це була облога фортеці союзним шведсько-українським військом, яка тривала  з 1 травня по 27 червня 1709 року, в них відсутні відомості про активну участь місцевих жителів  у «героїчній обороні» міста. Пам’ятник є своєрідним орієнтиром меж фортеці, бо розташований на місці укріплення Полтави періоду облоги міста 1709 року, де проходили бойові дії. Входить до складу Комплексу пам’яток «Поле Полтавської битви» (Постанова КМУ від 3.09.2009р. №928 «Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України», охоронний номер 160009-Н). Є пам’яткою історії та монументального мистецтва.    
kelin_1

Редути московської армії

Напередодні баталії між Яківчанським та Малобудищанським лісами солдати московської армії збудували  10 редутів на шляху просування шведів. Вони мали вигляд чотирикутних земляних укріплень, обнесених валами (висотою близько 3 м) та ровами (глибиною 2,5 м). Довжина кожної сторони редуту дорівнювала близько 50 м, відстань між спорудами – близько 300 м (відстань рушничного пострілу). До  200-річчя Полтавської битви місця розташування усіх десяти редутів ознакували бетонними обелісками. Автор цих споруд – військовий інженер, підполковник Г. Лагоріо. Обеліски мали пірамідальний вигляд, були виготовлені із бетону та обличковані мармуровими плитами, завершували їх бронзові двоголові орли. Тривалий  час вважали, що фігури орлів зникли в роки громадянського протистояння 1917-1921 років, але останні архівні дослідження дозволяють припустити, що первинний вигляд вони мали ще на початку 30-х років ХХ століття. У 1939 році старі обеліски замінили на нові, гранітні (архітектор М. Євтушевський). На бетонних, а потім і на гранітних були написи, що зазначали, на місці якого редуту вони знаходяться. У 1953 році відновили другий редут правого крила поперечної лінії. Обеліск являє собою чотиригранний гранітний стовп із трьох блоків, який звужується догори. Його висота з основою 4,6 м. До 300-річного ювілею Полтавської битви в 2009 році у натуральну величину відновлено третій редут поперечної лінії. Аналіз картографічних джерел свідчить, що конфігурація системи редутів могла бути іншою. На картах, відредагованих Петром І, вона мала Т-подібну форму, за ними було зроблено ознакування редутів у 1909 році. На інших картах, у тому числі й генерала Л. Алларта, система редутів має V-подібну форму. Тож дискусії щодо розташування укріплень на полі Полтавської битви тривають і донині.
DCIM100MEDIADJI_0011.JPG
DSCN2117
DCIM100MEDIADJI_0012.JPG
DSCN2160
DSCN2196
DSCN2198

Пам’ятник шведам від росіян

Підготовка до відзначення 200-річчя Полтавської битви передбачала ознакування пам’ятних місць на історичному полі. Проєкт пам’ятника шведам від росіян у вигляді гранітної піраміди, увінчаної гранітним хрестом, розробив О. Більдерлінг. Талановитий військовий педагог та практик, автор ряду навчальних посібників мав нахил до мистецтва, захоплювався історією та музейною справою.

Загальна висота пам’ятника близько 9 метрів. На головному фасаді  розміщена бронзова дошка з написами російською та шведською мовами: «Вічна пам'ять хоробрим шведським воїнам, які полягли в битві під Полтавою 27 червня 1709 року». Текст був рекомендований Шведською Королівською академією словесності, історії та антикваріату. Російський переклад зробив О.Більдерлінг, який знав шведську мову.

Пам’ятник встановили біля дороги в районі північного кордону міста, тобто там, де під час Полтавської битви був правий фланг  шведської армії, в тому числі й гвардія. Урочистості з нагоди його відкриття розпочалися 25 червня 1909 року хресною ходою від кафедрального Успенського собору на Шведську Могилу. Полтавський єпископ Іоанн відслужив панахиду по загиблих російських і шведських воїнах, окропив пам’ятник святою водою, після чого делегації від різних військових частин поклали вінки до пам’ятника. Захід супроводжувався салютом – чотири гарматних постріли. Особливу данину пам’яті полеглим шведам віддали гвардійські Преображенський і Семенівський полки. Масивний срібний вінок від семенівців мав напис: «В пам'ять про стійких і хоробрих шведських воїнів, які довели свою відданість Королю», а срібний вінок від преображенців – «В пам'ять про наших учителів, слава яких – безсмертна!» Ці та інші вінки після урочистостей зберігалися спочатку в каплиці Св. Петра і Павла в кургані братської могили воїнів московської армії, потім – у музеї Полтавської битви, а після більшовицького перевороту 1917 року були викрадені. Сьогодні пам’ятник шведам від росіян є однією із домінант історичного поля.

DSCN2483
DSCN2493

Пам’ятник шведам від співвітчизників

Уперше думку про необхідність встановлення пам’ятника загиблим воякам Карла ХІІ на полі Полтавської битви висловив майор шведської армії Клаус Гріль у 1890 році. Перебуваючи на контрактній військовій службі в Російській імперії, Клаус Гріль неодноразово бував у Полтаві, познайомився з І.Павловським. Шведське суспільство майже одностайно висловилося за встановлення пам’ятника загиблим співвітчизникам у Полтаві, хоча частина шведів вважали недоцільним нагадування ганебної сторінки історії, котра призвела до краху шведської великодержавності.

Тодішній король Швеції Оскар ІІ підтримав ідею пошанування загиблих каролінців. У Швеції оголосили всенародний збір коштів та конкурс на кращий проєкт. Перемогу здобула робота відомого скульптора, директора Шведської Королівської Академії мистецтв Т. Лундберга.

Образ шведської матері (Свеа), яка вкриває державним прапором тіло загиблого сина із зламаним клинком у руці,  якнайкраще передав увесь трагізм далекої події. Сучасники зазначили, що пам’ятник був виконаний серцем, а не руками. Тож шведський уряд вирішив залишити його у Стокгольмі. Урочиста церемонія відкриття (біля фасаду музею історії шведської армії) відбулася 6 листопада 1904 року в присутності Оскара ІІ. Для Полтави було вирішено виготовити більш скромний пам’ятник, його проект знову замовили Т.Лундбергу і оголосили всенародний збір коштів для монумента каролінцям.

Водночас працювали дипломатичні служби, велося листування між шведським та російським урядами щодо узгодження питання встановлення пам’ятника у Полтаві. Ескіз проєкту пам’ятника попередньо був розглянутий урядом Росії. Меморіальний напис на пам’ятнику, який запропонувала шведська історична академія, переклав О. Більдерлінг «В пам'ять про шведів, які полягли тут у 1709 році. Споруджений співвітчизниками  1909 року».

Для пам’ятника зібрали 4935 крон, із них  3535 крон - у самій Швеції, а 1400 крон надала шведська діаспора,  котра проживала у Російській імперії.

Камінь для монумента заввишки 6 м, завширшки 2 м та вагою 20 тонн було виготовлено на каменоломні Воневікс (земля Смоланд), яка належала компанії «Шведська гранітна індустрія». Т. Лундберг особисто контролював роботи з оброблення каменя. З обох сторін пам’ятника зроблено написи  шведською та російською мовами.

Відомий шведський бізнесмен, племінник винахідника й інженера А.Нобеля Емануель Нобель, який займався розробленням нафтових родовищ у Каспійському морі, взяв на себе усі непередбачувані витрати на спорудження монумента, придбання ділянки місцевості для його встановлення та транспортування до Полтави. Вартість доставки до Полтави перевищувала вартість виготовлення. Морська транспортна компанія «Одін» доправила пам’ятник до Риги, а потім його транспортували до Полтави залізницею. Всі роботи зі зведення пам’ятника були завершені за декілька днів до 200-річчя Полтавської битви.

Обеліск встановили на Побиванці,  зробивши прив’язку до трьох курганів на цій місцевості, хоча археологічні дослідження О.Ліперовського, здійснені влітку 1904 року, довели, що вони відносяться до більш раннього часу. І.Павловський теж піддавав сумніву версію про поховання шведських воїнів на Побиванці, вважаючи, що найбільше їх полягло в районі Малих Будищ.

У 1911 році Шведський Генштаб направив до Полтави офіцерів К. Бенедіка і Ф. Рюдеберга, які провели археологічні дослідження на полі, а біля пам’ятника каролінцям виявили поховання і прийшли до висновку, що їм понад 500 років. А ось з північного боку психіатричної лікарні біля так званої «Малої балки» К. Бенедік і Ф. Рюдеберг віднайшли останки шведських воїнів. У звіті про результати експедиції К. Бенедік писав: «…відкриття монумента шведам від співвітчизників на одному з пагорбів Побиванки можна сприйняти як суто інстинктивне бажання винести шведський меморіал якомога далі від величного пагорба на могилі російських воїнів. Отже, навіть не фахівцю зрозуміло, що рішення збудувати пам’ятник на місці, де він нині розташований, не ґрунтувалося на достовірному фактичному матеріалі».

Серед полтавців побутує легенда про те, що кожного року в день Полтавської битви із першими променями сонця на пам’ятнику каролінцям з’являється зображення скорботної матері. Так справжні історичні події знайшли відображення в народній уяві.

swedes_from_compatriots_2
DSCN2264
IMG_20200722_122338
DSCN2270
DSCN2277

Обеліск на місці переправи московських військ через р. Ворсклу

20 червня 1709 року московська армія здійснила переправу через р. Ворсклу в районі між селами Петрівка та Сем’янівка (Семенівка). На прузі плато, розташованого над правим берегом річки Ворскли, в 1909 році до 200-річчя Полтавської битви спорудили бетонний обеліск на місці переправи. 1959 року на честь 250-річчя Полтавської битви бетонний обеліск було замінено гранітним, висотою 7,3 м. обеліск зведено по проєкту архітекторів В. Пасічного та І. Шмульсона. На постаменті розміщений картуш з написом: «Місце переправи російської армії на правий берег Ворскли трьома бродами 20 червня 1709 року».
DSCN2339
DSCN2336

Ротонда вшанування пам’яті полеглих учасників Полтавської битви

Значні роботи з реконструкції об’єктів музейного містечка були виконані протягом 2005-2009 років.

До 300-річчя Полтавської битви у 2009 році біля музею зведена Ротонда вшанування пам’яті полеглих у Полтавській битві.

Трикутна в плані арка виконана в класичному стилі й увінчана куполом та хрестом. Хрест свідомо позбавлений конфесійних ознак - титла та підніжжя - і трактований як загальнохристиянський символ. Під склепінням - дзвін. Майданчик арки-ротонди має дещо опукле вирішення; в її центрі на п’єдесталі розміщена скульптурна композиція голубів як символу душ полеглих  (скульптор С. Маргарян). Цей символ є протиставленням важким бронзовим зображенням хижих орлів та левів на історичних меморіальних монументах 1811, 1849, 1909 років.

На внутрішніх боках трьох пілонів розміщені мозаїчні панно із зображенням державних прапорів України, Швеції, Росії (скульптор Л. Тоцький); під ними мармурові дошки, на яких вміщено надписи трьома мовами: «Час лікує рани». Автор ідеї  – кандидат архітектури В. Трегубов. Це один із реалізованих архітектором проєктів із розробленої ним протягом 2002-2007 років «Концепції розвитку Національного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви».

memorial_rotunda_2
memorial_rotunda_1
memorial_rotunda_3
IMG_20200814_123131
IMG_20200814_123209
Екскурсії

Екскурсії

Музей пропонує ряд різноманітних екскурсій, які будуть цікаві і дорослим, і дітям

Замовити екскурсію

Контакти

Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви»

вул. Шведська Могила, 32, м. Полтава, 36013, Україна

їхати автобусом №45, №55 до зупинки «Музей історії Полтавської битви»

+38 (066) 573-31-82 (мобільний)
poltavskabytva@gmail.com
Замовити екскурсію